Завжди хотіла бути вчителькою. Можливо, і у минулому житті моєю діяльністю було як не вчителювання, то догляд за тваринами. Найбільші слабкості – діти і тварини. Рано чи пізно кожен вибирає свій шлях, по якому йде або з сумом або з радістю. Основною, радісною, щасливою у моєму житті стала дорога до школи, до дітей. Навіть уявити себе не можу бухгалтером чи лікарем, продавцем чи перукарем. Проходить кілька днів відпустки – починаю сумувати за своїми учнями, думати про роботу. І так з року в рік…
Я щаслива від того , що дитяча мрія збулась: стала першою вчителькою. На мою думку, саме з молодшими учнями цікаво працювати, бо на твоїх очах з маленьких, боязливих діточок виростають майже дорослі учні. От і виходить, що від мене залежить, як складеться їхнє шкільне життя. У перший клас шестирічок приводять за руку батьки. Минають чотири роки – і це вже свідомі, розумні учні, готові успішно продовжувати свою подорож у країні Знань. 1 вересня за парту сідає майбутнє України. Від того, який шлях оберуть ці ще маленькі громадяни, залежить і моє майбутнє.
Навчити дітей вчитись, самостійно обирати правильну відповідь, орієнтуватись у життєвому просторі , уміти творити, вірити у добро – моя мета . А щоб успішно навчати і виховувати, потрібно самому весь час вчитись. Тоді можна досягти успіху. А ще треба дуже любити дітей. Учитель повинен бути Людиною з великої букви, у якої професійність, чесність, щирість, порядність, доброта на першому місці.
